Влітку в повітрі дуже багато пуху літає... Красивого "квіткового" (бо має вигляд квіточки) пуху. точно не знаю як воно називається і хто його на волю випускає. В дитинстві ми його "щастячком" називали. Головною задачею завжди було - зловити його і загадати бажання (чого тільки не понавигадують діти, шоб лишній раз бажання загадати)... Через хвилин 15-20 то бажання звісно забувалось. Тому прослідкувати статистику здійснення таких "миттєвих" бажань важко... Вчора мені перелітало дорогу таке "щастячко". Зявилось нізвідки. І поки свідомість формулювала думку руки його зловили. Тримаю то "щастячко", а шо робити з ним не знаю. І бажання ніякі в голову не приходять... Отак іду з тим щастям в долоні і нічого придумати путнього не можу... Хвилин через пять я зрозуміла, що з того пуху нічого не лишилось. Я його просто роздавила - так міцно вчепилась за щастя, а що робити з ним вирішити не встигла....

Дивно, але отакі банальні ситуації дуже чітко відображають життя...