Не варто чекати від людей того, що їм не властиве. З одного боку не ідеалізувати людей, а з іншого - не недооцінювати - ось мистецтво комфортного проживання в соціумі. (c) Саша Кольцова

Танцюй так, ніби ніхто не бачить!

Кохай так, ніби тобі ніхто ніколи не робив боляче!!!!!

...

Открыть больше изображений

Жіноча сумочка - це своєрідне позиціювання індивідуальності неутилітарними аксесуарами ... (с) із фільму "Диявол носить Прада"

"Держите глаз на часах, а ногу - на тормозе." (с) із мого гороскопу

Те, що ми робимо, змінює нас більше, ніж те, що роблять з нами (с) непамятаюзвідки

"Невозможно - это всего лишь громкое слово, за которым прячутся маленькие люди. ИМ проще жить в привычном мире, чем найти в себе силы его изменить. Невозможно - это не факт. Это только мнение. Невозможно - не приговор. Это вызов. Невозможно - это шанс проверить себя. Невозможно - это не навсегда. Невозможное возможно" (с)

" Коли ти кохаєш людину, тобі спочатку не заважає навіть те, що вона тебе не кохає. Ти це розумієш одразу, ультрафіолетом відблискує її апатичне до тебе ставлення. Справді, важко такого не зрозуміти, але про це не хочеться думати. Тому ти тішиш себе думками, що завжди хтось кохає сильніше, то хай цього разу таким будеш ти, що згодом він обовязково закохається в тебе, бо так було з багатьма, чому так не має бути з ним? Ти вигадуєш для себе пояснення, ти пробачєш відсутність вогню в його очах, ти щаслива, коли він посміхається або просто торкається твоєї руки. Ти цього не помічаєш, але стаєш метушливою, нервовою, ти намагаєшся бути кращою, ніж є, при цьому розумієш, що такі дії ще більше його дратують, але зупинитися не здатна. Ти часто говориш йому: "Вибач", у твоїх очах тремтить страх втрати. І він це відчуває. Треба бути шляхетною, неегоїстичною або дуже закоханою людиною, щоб не скористатися зі страху в твоїх очах. Коли б ми вміли зупинятися на потрібних зупинках, коли б...

Проте він не користає зі страху в твоїх очах тільки через свою до нього (насамперед, до тебе) байдужість. Ти бачиш, що ви - різні, що про вас можна подумати як про "вас", а не окремо як про "неї" і про "нього", лише коли ви смієтсь. Урешті решт це теж важливо: ваш сміх. І от ти помічаєш, що щаслива була б поплакати біля нього , а він не хоче цього, боїться, це викликає в ньому несприйняття та огиду. А ти, в свою чергу, починаєш втомлюватися від ролі арлекіна, намагаєшся зрозуміти, що ти робиш не так. А коли ти почала думати, що робиш щось не так, то це свідчить про те, що ваші стосунки розхитані, як дитячі гойдалки у старому парку. І коли ви кохаєтесь, це буває, хоча й рідко та недбало, ти постійно чуєш навязливе скрипіння розхитаних дитячих гойдалок у старому парку. Кудись зникає твоя самовпевненість випестувана роками...

Невмотивована паніка. Він та його поведінка викликають у тебе невмотивовану паніку... Хочеться кудись утекти від нього, сховатися та чекати. Утекти, але так, щоб він обовязково тебе знайшов та втішив. А найстрашніше - усвідомлювати, що він нізащо тебе не розшукуватиме, а якщо йому доведеться тебе втішати, обмежиться тим, що механічно погладить твоє волосся. А коли ти втечеш, він із полегшенням зітхне і посміхнеться своїм думкам. "Нарешті. Усе залагодилось само собою". Ти позбавила його цих тортур: відчувати себе покидьком.

Він тримає мої руки. Мертві руки. "Лісо, не зважаючи ні на що, з тобою залишається один відсоток мого кохання, один відсоток мене залишається з тобою назавжди". Я всміхаюся. "Один відсоток тебе, один відсоток кохання? Один відсоток, так? Чудово. Як знежирений кефір. Знежирений кефір - дуже смачно. А може, навіть і корисно. Та я проти такої знежиреності..." Тільки від безпорадності закохані люди вирішують боротися за втрачене кохання. Тільки від відчаю закохані люди вирішують боротися за вигадане кохання. Тільки з власної дурості, виплеканої Надією, закохані люди вирішують боротися за один відсоток вигаданого та втраченого кохання. Повернути за будь-яку ціну. Повернути або вмерти. Повернути, а потім - нецікаво. Повернути, і кінець книжці." (с) Лариса Денисенко

П.С. - я вже три дні не п'ю кави - у мене ломка.

П.П.С. -  якби моя робота була у моєму будинку, я б зійшла з розуму від обмеженості простору...

П.П.П.С. - Сьогодні пятниця. Сьогодні тринадцяте число. Сьогодні мій день.

Коли розлучаються двоє,

То тяжко на серце лягає той біль

В поєднанні з журбою.

Ти знаєш, що щось розлучає,

Ти знаєш, що серце не камінь.

Ти знаєш – його я кохаю...

Чому розлучаються двоє?

Крім них це ніхто і не знає.

Коли розлучаються двоє,

Якщо в них не було кохання,

Немає там смутку, ні болю,

Немає ні сліз, ні зітхання...

І тільки краєчком лиш серця

Можливо про це ти жалкуєш:

До тебе він більш не озветься.

Ти слів його більш не почуєш...

Й лиш як розлучаються двоє,

Що ніжно і вірно любили,

Прощатися важко з любов’ю,

Та щастя уже розгубили.

Тоді тільки в серці страждання,

Тоді видно болі розлуки.

І хочеться після кохання

Прощатися, взявшись за руки...

Вірш не мій, але мені дуже подобається...