Распределяет небо наши роли

Мы - куклы, мы играем поневоле.

Сыграли мы - и сцена опустела,

Исчезло все - и радости, и боли.

Омар Хайям

"Роман мені дуже близький друг. Як брат"... - Іра сиділа на боковому сидінні в машині і захоплено розказувала про нього. Про те, що він завжди поруч. Що допомагає в біді і підтримує в радості. Про те, що він вміє і переживає з нею всі прикрощі... Вони живуть поруч. Схожі у своїй самотності. Телефонне кохання і реальний Роман з нею уже дуже давно. Тепер уже й не пригадає коли і як подружились. Чи схожий біль, чи то спільне щастя звело цих двох... Так легше переносити самотність. Іра закохана. Не в Романа. З коханим спілкується по телефону, а Роман розмальовує сірі будні... А він? Де його кохання не знає ніхто. Він завжди з Ірою. Він вислуховує її теревені. Він прислухається до її порад. Він просто живе поруч. Таке собі паралельне життя. Паралельні колії, які можуть ніколи так і не перетнутись... Все залежить від доброти дядька-стрілочника... Друг, брат, чи просто вдало підібрана "серветка"? Яскравий доказ дружби між чоловіком і жінкою чи... типовий любовний трикутник? ...

"Літо, ніч, піонерський табір..." (с)

Три людини, що лишили слід у нинішній історії:

Водій маршрутки. Вперше бачу водія маршрутки, який би так переймався тим, що верещить з магнітоли. Старенький бус із супер крутим "дівідіпроігриватєлєм" (чи як то воно називається). Всі 60 км він слідкував за кліпами бутирки, переключав і весь час шось там регулював. Аж хотілось сказати: "та дивіться вже на дорогу!!!" Блін! Чи то він так про пасажирів дбав чи просто хизувався...

Дівчинка на сидінні поруч. Чупа-чупс, водичка, чорно-біле плаття... Така безпосередність. Не часто такі безкомплексні люди у маршрутках зустрічаються.

Колишній співробітник. Він уже три ранки бажає мені хорошого дня - піднімає настрій на весь день. А сьогодні ще й на мотоциклі ганяли по околицях міста...Швидкість (правда не велика - після того як впав не ганяє), нічне місто, вітер у вухах, мошки в очах.... Ех...рамантіка...