Як же я люблю мріяти. Іноді моє мрійливе життя поглинає мою реальність і я вже не відчуваю межі. Плутаю людей реальних із тими, що вигадала собі моя бурхливо-ідеалістична фантазія. Іноді живу подіями замріяної давності і не відчуваю під ногами земного життя. Признаюсь - мрії мене поглинають і я зовсім не пручаюсь. Мені подобається таке моє життя. Вигадую собі історію, а через якийсь невеличкий відрізок часу спостерігаю за втіленням цієї мрії. Колись давно, в дитинстві, (хоча цей період я ще не зовсім покинула. І цим пишаюсь) я в новорічну ніч загадувала - "щоб всі мої мрії збувались".... Люди, новорічні бажання збуваються!!!!!!!! Тому будьте обережні! Коли збувається мрія, це не може не тішити. Але радує не стільки результа, скільки процес... процес підняття на вершину... Процес долання сходинок успіху... Процес - от що справді важливе у будь якій справі!!!!! Процес життя, а не результат. Першим можна насолоджуватись вічність. Останнім - кілька секунд...

П.С. - 24го ймовірно буду в Києві. Прочитала щойно про "країну мрій".... та все ж, мабуть, таки поїду до столиці. Якщо є бажаючі побачити мою скромну персону - кажіть, нестидайтесь ;)

П.П.С. - одну галочку у списку мрій уже можна поставити - купила нарешті риже крісло!!!!! (з першої ЗП)... Список все ще відкритий...

 Ше один П.С. - завтра намічається перша корпоративна пянка (для мене в цьому колективі). Ранкова кава з коньяком не рахується! :)

Вчора оформила на роботу двох своїх однокласників... Почуваюсь як колись у школі - коли я була старостою класу і всім треба було розказувати як краще зробити... Відмазати однокласників перед вчителями... Ех, хороше це діло - робота, коли тобі виплачують зарплату. Та й взагалі - щоб бути висококваліфікованим спеціалістом, 5 років навчання - дурна трата часу :((

П.С. - так уже повелось, що як прихожу на роботу в новий колектив - підсаджую їх на "свою" музику. От від сьогодні у моєму кабінеті слухають "мою домашню" музику...

Ну от правий же був Альф, коли таке казав (див заголовок). Йому подобається Вона, Вона - без Нього жити не може, а все ховають почуття, мучаться самі і один одного... Мда, всі мужчини переконані, що баби - дури, а останні, що "їм всім одного треба" (краще би вже одної, а то якась нездорова конкуренція получається). І в результаті - чоловіки стають губіянами, жінки - легкодоступними. А їм (жінкам, хоч може і чоловікам тоже) просто треба трохи казки. Мужчини, чорт забирай, ну невже так важко позалицятись красиво: із квітами, шоколадом, шампанським. "Мелочь, а приятно"(с). Ваші дорогущі машини і галімі понти ніщо у порівнянні з квітами. Слово "люблю" ніхто не відміняв. І на "хочу" його в українському словнику не міняли (!!!)  Може тій жінці/дівчині тоже того самого одного треба, але ж як приємно, коли зірку з неба обіцяють (ми ж і так чудово розумієм, що ви за тими зірками не попхаєтесь, але ж любим вухами...), Хай навіть польові ромашки дарують(їх правда, довго у вазі не потримаєш - запах не з приємних)! Жінці потрібна увага!!!

Величезне дякую і низький уклін всім хто переживав/тримав кулаки/вболівав!!!!!!!!!!!!

Почну з початку. Згідно попереднього плану ця визначна подія мала відбутись у пятницю 6.06. Трохи символічно для мене, бо то день журналістики, а я про цю професію мрію давненько.... А потім виявилось, що голова ДЕКу у пятницю до нас навідатись не зможе (певно має багато знайомих журналюг - накльовується грандіозна пянка... які тут дипломники можуть бути :)) Спереживалась я, що перенесуть мене на понеділок і ше цілі вихідні мозги парити буду.... В середу зранку віднесла диплом на рецензію і просилась на четвер. А там уже місця не було :(  А в 10.57 мені повідомили, що на 14.00 у ту ж таки середу захищаюсь... Перше, що подумала - "добре шо хватило розуму вчора голову помити"... Часу на нерви уже не було - треба було привести себе в порядок (приодітись/прихорошитись...все ж таки не кожен день диплом захищаю...), видрукувати слайди, забрати диплом з рецензії... навіть доповідь перечитати часу не було. Звалилось на мене то щастя "з бухти-барахти", як грім серед ясного неба і як... все в житті :) в останній момент все доробляла... А потім довгі дві години чекання в аудиторії і вислуховування колег - я була останньою по списку, бо записали мене в останній день (!!!) Ненавиджу чекання.Воно мене втомлює. Я тому і на побачення завжди спізнююсь - не люблю чекати! І все ж мій зоряний час настав! Я довела, що мої заходи потрібні і звільнення пяти робітників піде на благо заводу (добре шо то лиш на папері)....

Я захистилась на відмінно!!!!! Мені присвоїли кваліфікацію економіста із спеціальності "економіка підприємства" !!!! Тепер шукаю школу журналіста і роботу економіста.... Я більше не студентка...

П.С. - квитків на київський поїзд, звісно ж, не виявилось у касі :( Тому якшо хтось із заходу на ХайФрідом машиною їде - візьміть мене хоч у багажник..... Або продайте по студентському (він у мене ше до 30 червня дійсний ;)) квиточок, як маєте лишній...

Задовбали мене вже ці коти!!!!!! Я мало того, шо на балкон не можу вийти, то вже й у кухні власній потусуватись не можу!!!!! Шановна п. Ларисо, ви, звичайно, цього звернення тут не прочитаєте та, може, десь на якомусь телепатичному рівні відчуєте - 18 то багато!!!!!!! За ними ж доглядати треба!!!!!! А ми у девятиповерховому будинку живем!!!

П.С. - вийшла на балкон, а вони на мене звірське-голодним поглядом... ииии... 36 очей.... я думала до недавна, шо люблю котів! 

П.С2 - над моїм містом літак літає на висоті.... не знаю на якій висоті, але видно його досить добре. Звук - ніби небо віідкрилось; враження - починається війна... Теракт?!

Євробачення, тобто ;)

Дивно було б, якби наша Кароліна вийшла в довгій сукні... Гарно співає дівчинка, але от гроші почала заробляти якраз після того, як бюст і ножки людям показала... Гарна постановка, ідеально відпрацьовані рухи і досить банальна пісенька - європейськозвичайна... Памятаєте ту Лорачку, яка українською співала? Мені ті пісні дотепер подобаються... Тай не треба було нам того Євробачення в себе. У нас вибори є - ми маємо куда гроші дівати!

Білан??? Або в мене конкретні глюки, або.... він же там був уже!!!!!! Ну, нічо... даказав лишній раз, шо другий шанс таки треба використати. хихи - цікаво - на кого тепер будуть наїжати, як на Табачника після "Українців"? :) а то шось дуже вже впевнена мордочка була в того Дімочки... і радість не несподівана :)

Реально зачепила Гурдська!!! Теж ніби звичайна пісенька. Та енергетика там була!! Позитив!! У Діани завжди пісні "чіпляючі"... Чи то в голосі, чи то в ній самій. Є там якісь чари...

Хлопці-ангели оригінальні були, Норвегія зачепила (блондиночка така, в темно-синьому платтячку :)), Грецька дівчинка в рожевому тоже нічо так. Але то може того шо мотиви грецькі люблю в музиці (і не тільки), тому й сподобалась...

А загалом - ведучі мені не сподобались... І не розумію нашо тих понтів  - 8, 10, 12... Чо не оцінювати 9-10-11!!!! Хто до такого "оригіналізму" додумався?

П.С. - фотку все ще не стає сміливості з стола в шухляду поставити...

 "Вони не бажають скоритись тобі.Вони відривають, несуть од землі. А далі, як завжди, - політ закінчився: Мрія злетіла, а мрійник розбився." (с) 

...Якщо не хочеш, щоб життя било тебе брудними ганчірками, а вороги кричали - "Ти слабак!!", залишайся холоднокровним і байдужим. Завжди! Довіра - найперший крок у глибини розчарування, болю, зневіри і... ненависті. От тільки кого потім ненавидіти? Люди ж не винні, що ти їм довіряєш. Вони, можливо, і зовсім не раді цьому. І звинувачувати когось у невиправданні твоїх особистих довірливих мрій - марно. Життя рідко дає другий шанс. Але трапляються моменти, коли і третій/четвертий/пятий існують і чекають твоєї уваги...

Коли вже вигадуєш для себе якісь дурнуваті правила чи принципи твого особистого існування у цьому світі - будь добра, дотримуйся їх до кінця. Бо невідстояне правило - як недопечене тістечко. Всі кажуть - може й не нашкодить, а ти з болем у животі підтакуєш.... І посміхаєшся, вдаєш ніби ти найщасливіша у світі людина. А тістечко - взагалі найсмачніше з усіх, що коли-небудь куштувала. Цікаво чи довго витримає шлунок?

Живеш, лицемірно всміхаючись собі кожного ранку у дзеркалі. Марно переконуєш себе, що життя твоє бодай чогось та й варте. Вперто віриш, що здатна змінити світ, подарувати радісь бодай комусь...   ні досвіду, ні наївності....

П.С.: окуляри занесу в список загублених мною речей...бо забирати не піду.

навіяно дипломним розчаруванням і повною лажою в особисто-інтимному.... Піду посплю. Може пройде до ранку....

Хтось розказав історію. Правдиву таку, і смішну до болі... до болі в животі і сліз на очах... І от - сміюсь. Так щиро, так ... що сльози уже перетворюються на потік... А колись я плакала рідко. Плакала, коли було вже дуже боляче, коли душа розривалась, а серце зжималось... Ніколи не плакала на людях, ніколи не плакала над драмами (фільмами, історіями, книжками...). В якийсь момент життя здавалось, що я товстошкіре і черстве створіння, не здатне до відчуття болю. Мабуть так думало не мало людей... А я ділила сльози болю і відчаю з найкращою порадницею-подружкою у цій справі - з подушкою... Коли горе торкалось навіть близько знайомих мені людей - співчувала і навіть допустити не могла, шо щось подібне може і мене знайти... Знайшло... Коли найменше чекала... Постукало, коли зовсім не сподівалась і... забрало найдорожче....

Я й досі не люблю плакати. Та тепер плачу на людях... плачу від щастя. плачу від сміху, щоб не плакати від горя... Плачу, коли розказують смішні історії, коли дивлюсь фільми (не тільки смішні), плачу... коли чіпляє... Я більше не соромлюсь сліз. Та не люблю коли мене жаліють! Я й сама себе непогано жаліти вмію... От стане жалко себе, стане так - що комок до горла підлазить...великий такий і зовсім не смачний; давить, душить і жити часом не хочеться... От тоді розплачусь, пожаліюсь сама собі і... продовжую жити - ЖИТТЯ Ж ПРЕКРАСНЕ!!!!!

Кажуть справжній друг - той що в горі з тобою... Та поплакати-пожаліти може будь-хто, а от пустити сльозу щастя (так, саме щастя, а не зависті), коли ти на вершиі успіху - оце найвища радість як маєш таку людину поруч!!!!!!!

П.С.: "За сльозами життя не бачим. Усміхаємось - неохоче. Всі вдаєм, що від щастя плачем, та... від щастя не пухнуть очі" (с) Т. П'янкова

П.С.2: шановна моя і любима Френд finger, я чесно не крала в тебе тему сліз... просто ота настирна і вперта (то всьо компліменти :) mercy дуже вже хтіла бачити у мене пост про сльози.... Будем вважати, шо то своєрідне продовження твоїх ( то я все ще доfinger звертаюсь) "Сліз...."

П.С.3: ну спробуй тепер не відкрий татових настанов!!!!! (то доmercy)

...або театральне життя

Бути чудовим актором і виконувати свою роль без претензій, а навпаки - з різноманітними винагородами і відзнаками - не дар Божий і не випадковість, а звичайна життєва мудрість. Результат праці над собою, вчення на помилках (своїх/чужих... хто як вміє) та мистецтво маніпулювати глядачем/слухачем... Глядача, який сидить на перших рядах і бачить навіть найменший жест, вираз обличчя чи погляд, важко ввести в оману... Так само важко обманути і того, що сидить на балконі і має надзвичайно сильне відчуття фальші... Прикро, що життя, навіть театральне життя, настільки заполітизоване... ганяємся за матерією і забуваєм про душу... Так, духовним хлібом ситий не будеш, але ж має бути хоча б крапля, хоча б мінімальна площа життєвого простору, де б всі оті високопосадовці були звичайними глядачами театру... Не можу не погодитись, що 20% до ЗП - немаленька причина, щоб на фестивалі ставити вистави "для влади"... роздавати призи "своїм" і... вже у другій дії продовжувати виставу лише для половини залу.

Чого іноді бракує в житті, то це авантюри і адреналіну. Позитивчику, так би мовити. От і я вчора навіть не думала, що буду на закритті фестивалю  театрів. Ще в 17.00 коли прийшла смс із запрошенням, я мирно намагалась творити свою дипломну роботу і перекидувалась в асі тупими маразматичнобеззмістовними фразами із "старими" всерозуміючими друзяками...А в 19.00 уже займала на балконі "своє" місце для преси (людина, яка запросила - представник ЗМІ). "Сльози Божої Матері", нагородження, "Моя чарівна леді" - найкраща музична вистава, телевізор, який виносили аж для трьох переможців (маю підозри, шо він був один, бо після чергового нагородження хлопці чемно виносили  його туди звідки принесли і приносили "інший" в такій же упаковці :))...

"Найбільший" українець - Ярослав Мудрий... Особисто я набагато більше знаю про того самого Шевченка.Але не думала, що він переможе. Як і не думала, що виграє Бандера... А хто такий Амосов дізналась якраз із цього проекту.

П.С.: "...А цієї ночі я спала із шматочком твого холодного серця в кулаці. Воно було геть чорнокровне і забарвило мені пальці. А ще додало мені запаху. Не знаєш, що ліпше помічають ворони? Не знаєш... Певно не треба було насильно виривати з тебе серце. Хай би собі як і завжди біля мене дрижало твоє тіло. Тепер уже прозоре тіло. Хм, тіло... Його ж бо ти завше віддавав мені залюбки." (с) І.Карпа

П.С.2: я тихомирно працювала над другим розділом диплому і... сталась якась дурнувата помилка... Вся робота на смарку!!!!!! 

П.С.3: трохи ясності у пункт про адреналін... в асі я теревенила з домашнього компутера( у м. Долина - то такий райцентр на Івано-Франківщині. Театр - Обласний музично-драматичний театр ім.Івана Франка у однойменному місті....Отак-от. :)

КОЗЕРОГ...
Они не любят свет - их манит полумрак.
Девиз: - «Не надо перемен, всё очень хорошо и так».
Практичны. Пунктуальны и верны. Надёжны, как Земля, Просты, Честны.
Да, с виду, холодны, но любят глубоко,
И чувства выразить им очень не легко.
В любой работе у него успехи.
Он может рисовать, носить доспехи.
Как Жанна д’Арк, как Шишкин, как Перов.
Он может составлять цепочки слов. Жуковский, Киплинг, Грибоедов, Мольер, Мицкевич.
Всё изведав, Как Помпадур или Мария де’Плесси,
Он может так интригу заплести,
Что не распутает её и Дьявол сам, Он - знак Судьбы.
Ему не нужен шарм.
Его наружность не волнует, не влечёт.
В нём чистая энергия течёт.
Богами вложена в них стойкость, как в машину,
Которая должна подняться на вершину.
Судьба им главное достоинство дала - они неколебимы, как скала.
Он будет рыть хоть до скончанья Света,
Пока не выкопает верного ответа.
Пока он в золото не превратит свинец,
Он никогда не скажет: - «Всё! Конец!».
Аскет. Упорен и трудолюбив. Стабилен. Скрытен. Незлобив.
Однако минусов в нём тьма . Жестокость. Скупость. Упрямство. Чёрствость. Скучность. Тупость.
И всё же у него успех - везде: В земле и под землёй, И в небе, И в воде.

Згідно неписаних дівочих/жіночих законів, як тільки не ладиться щось в житті, або просто хочеться чогось нового - йдем у перукарню!!!  От мені набрид цей песимізм, хочу позитиву!!!! Чекаю все на якісь поворотні моменти в житті, а вони все не наступають... Вирішила прискорити процес - постриглась.... У мене стрижка завжди однаково називається - обстригаєм посічені кінчики... а виходить завжди по-іншому.... Налаштовую своє радіо на хвилю хорошого настрою, посміхаюсь собі у дзеркалі і... йду назустріч змінам!!!!!

Опитування: ви в перукарні голову миєте, коли стрижетесь?

а) так;   б) ні. Чекаю відповідей :)  Буду свою особисту статистику формувати...

В моєму маленькому місті заблудитись майже нереально. За день можна пішки все місто обійти... А буває - люди роками не зустрічаються...  От відкрили у нас десьрік назад магазин з мобільними телефонами. Я туди ніколи не заходила - не було потреби. А тут випадково зайшла. А там мій однокласник працює. Я його вже більше року не бачила.І живем в одному місті...  Пригадую, сусід у мене колись був, в квартирі поряд жив, а місяцями не зустрічались.Навіть випадково на сходах, в дворі. Хіба якщо заходили в гості... Дивно так.  іноді людям досить трьох сосен, щоб загубитись, а іноді пів світу, щоб знайтись треба... Двоє моїх однокласників у різні періоди виїхали в Штати. Дівчина заміж там вийшла. А хлопець зелену карту виграв і теж поїхав. Недавно виявилось, що вони в одному будинку живуть (!)  ...

Коли дуже хочеш когось побачити випадково на вулиці, то завжди розходитесь чомусь парлельними стежками...

... на роботу. На завод. ЗП 1200 грн + гуртожиток... Може, варто почати нове життя з чистої сторінки.Без минулого.Можливо і без майбутнього. Буду жити сьогоднішнім днем! ... Без знайомих, друзів, ворогів...   

Поїду... якщо вистачить сміливості...

Кто сказал, что красное - это красное, а сладкое - это сладкое? кто сказал, что сахар - сладкий, а соль - соленая, а не наоборот? Почему небо синее? Почему вода мокрая? Почему люди плачут и смеются? Почему алкоголики собираются втроем, а влюбленные - вдвоем? Почему целовать красивых девушек приятнее, чем некрасивых? Почему сахар сладкий, а слезы соленые? Почему люди делятся на умных и дураков, и дураки всегда правы? Почему человек - это звучит гордо? Почему люди в основном смотрят под ноги, ведь небо же гораздо красивее? Почему чем старше становится человек, тем менее естественно он себя ведёт? И почему, когда говоришь людям, что ты любишь маки, они хихикают и прашивают, не люблю ли я коноплю? (с)

А ще - чому "кубік Маггі" називають кубиком, якщо насправді це паралелепіпед? Чому паркани бля новобудов роблять із дерева, а меблі - із тирсоплити? Чому дівчата коли малюють вії відкривають рот? ....................

... ходити пішки!

Вчорашня історія з практикою повторилась... Я знов верталась додому пішки. Цього разу пішла дорогою, якою їздять машини, а не тою, де лише собаки бігають і люди зрідка проходять... Не допомогло... не щастить мені у цьому ділі... Ну що ж, буду ходити пішки! на зло усім водіям, таксистам і ... своїм капцям.

Всім нахабним водіям на замітку:

Вам все одно не вдасться зіпсувати мого хорошого настрою, хоч я і ображена!!! Вам же гірше - позбавили себе можливості провести кілька хвилин у товаристві красивої дівчини!... От куплю собі на своїх перших 1000 зарплат машину! І будете мені заздрити, бо машина у мене краща... Я буду робити всякі там смішні помилки, а ви їх обговорювати будете... а я буду тішити своє самолюбство, бо просто не зможете про мене не говорити!!!

П.С.: красивих хлопців все одно буду підвозити... щоб око радувалось ;)

П.С.п.с.: там (на заводі, де я практику проходила) такі хороші люди працюють, що просто захоплюватись і захоплюватись... Мені навіть каву робили :) душа тішиться, що є ще добрі люди в цьому світі. Що не всі готові плювати на ближнього і тішитись з чужого горя!!! Побільше б таких людей!

... ідеш пішки.

Вирішила сьогодні прогулятись. Зранку на практику ходила. Завод за містом знаходиться. Туди - автобусом. Назад треба було 30 хвилин чекати. Вирішила піду пішки. Надії, що якийсь "добрий дядько на машині" підвезе навіть не могло бути. З машинами мені не щастить: або в протилежну сторону завжди їдуть, або взагалі їх нема... Так от. Дороги добре не знаю (ніколи там раніше не ходила), але тяга до пригод взяла своє... Звернула. Добре, якись мужчина трапився на дорозі. Спитала чи виведе мене ця дорога в місто. А він: "Там на право повернете і стежкою на вокзал вийдете"... Я й пішла. А там - розвилка - три дороги у три різні сторони, при чому дві з них справа відносно моєї... ? Я відчула себе у казці. Тільки дороговказів типу "направо повернеш - коня втратиш" бракувало... І що робити, коли не можеш сама рішення прийняти?-звісно, у людей питати. ... пішла я "дорогою, що веде до міста", а там... уявляєте собі приблизно яка краса може бути за містом, коли ще вчора дощ ішов, а сьогодні холодно і болото ну просто не встигло висохнути... Довелось мені крізь терни до зірок добиратися, чи то - через болото до цивілізації :)  Було б то літом, я б насолоджувалась природою, пташками і їх співом... А так - прийшлось довго мити капці і жаліти свої ноги...